До жінки
Так! Якщо кажу: «Тебе кохаю»,
Значить поруч бути я бажаю,
Сповнювати щастям спільний дім,
Аби тільки спокій панував у нім.
Поринать в твої казкові мрії,
Відчувати серцем всі надії,
Повсякчас невтомно працювати,
Щоби з неба зірку осяйну дістати.
Щоб моїм назавжди став твій шлях,
Щоб ідею спільну пронести в віках.
Хочу бути впевнена завжди:
В путь останню зможеш провести.
І я хочу із тобою, мій жаданий,
Засвітить вогонь для людства довгожданий,
Щоби кожен зміг про нас сказати:
«Як вони, ніхто не вмів кохати».
Відчинить би до твоїх видінь віконце,
Неначе квітку відчиняє сонце
І все життя лиш вірити в наснагу,
У міць твою, несхитність і відвагу.
Я хочу поділяти всі незгоди:
І хліб гіркий студеної погоди,
І звеселять тебе в нещасні дні,
Радіти, як всміхаєшся мені.
На грудях в тебе ружею б цвісти,
Вести тебе в незвідані світи
І на вустах би стати горобиною,
Порадою, утіхою єдиною.
Люблю тебе, і навіть в хуртовину
Мені так добре і в поганій хаті
Співати пісню ніжну, колискову
Малесенькому нашому дитяті.
Переклад з ліричного циклу польської письменниці
Марії Конопницької «До жінки».
