Реквієм
Вони не почують ніколи знову
Діброви зеленої мову чудову
І не побачать, як легко весною
Знов метелик майне над травою.
Ні різнобарв’я пахощів ніжних,
Ні наче дзвоник, білий підсніжник -
Ніщо вже їх радістю не оживить,
Коли перший весняний струмок побіжить.
Ніколи більше тріумф тюльпанів,
Які сонце ясне отеплить,
Ні стрекотання дроздів на світанні
До них також не долетить.
Ніколи більше небо голубе
їм щастя з висоти не принесе,
Не буде більше радості у них
І днів тривожних та сумних.
Ніколи в світі більш вони
Не зможуть стати вже людьми.
Переклад з німецької.
Гельмут Прайслер «Реквієм».
