Хризантеми

Ніжні хризантеми в парасольках білих,
Мовби мандрували та й зайшли спочить
І мою господу ласкою земною,
Спокоєм рішили пригостить.

У блакитній вазі зупинились мило
Мов би звикли здавна так стоять,
А мені здалося: полилась соната,
Почали пелюстки промовлять.

І бринів той голос задушевно-любо,
Наче теплий вечір плечі обнімав,
І було на серці так весняно-тихо,
Як тоді, коли ти квіти дарував.