Небо вічності ніжно-блаватове...

Небо вічності ніжно-блаватове,
Пахощів лугу духмяний розлив,
І ромашка — подруга солдатова
Нахилилась покірно над ним.

Бджоли бризнули в личко красуні
І розлився натруджений спів,
Як юнак в передзвоні осіннім
Сизий ранок останній зустрів.

І упала додолу ромашка,
Врятувати його не змогла.
Мовби зранена в груди, матуся
Заридала тоді край села.