Польова царівна
Земля засяяла красою,
Неначе в казці зацвіла.
Одного дня якось весною
Красуня-дівчина ішла.
І заспівав на струнах вітер,
Струмок ранково забринів
І, мовби чарами сповитий,
Дівочий голос з вуст злетів.
І сонця промені іскристі
Озолотили все навколо.
Царівна в райдужнім намисті
Вступила в багрянисте коло.
На ній у барвах вся спідниця,
Корсетка диво-сріблом шита.
Сама чорнява, мов чорниця,
А навкруги лиш шепіт жита.
«Чия ти, дівчино-красуне?» —
Юнацький голос запитав.
Здається, що краси такої
Весь Божий світ іще не знав.
І наполохана словами,
Мов перепілочка швидка,
Лише на мить одну спинилась,
А там, дивись, уже й нема.
І тільки легінь чорнобривий,
Мов не прокинувшись зі сну,
Стояв на місці посмутнілий
І все дивився в далину.
