Українському емігранту
Шляхами юності і самоти,
Шляхами вічного двобою
Ішов я до єдиної мети:
Побачити Вкраїну осяйною.
Щодня за неї щиро я молив,
Життя готовий був віддати.
Завжди її одну люблю, любив,
Як лиш дитя кохає мати.
І там, у тій далекій стороні,
Під чужинецьким синім небом,
Думки бентежать лиш одні:
Що для Вкраїни ще зробити треба?
Я їй, як міг, постійно помагав
І вічно буду помагати.
Всевишнього роками я благав
їй сонце щастя дарувати.
Бо все, що за життя своє нажив,
То це — моя свята родина:
Дніпра сумний, нескорений мотив,
Моя вишнева Україна.
