Етюди
* * *
Радість і щастя всміхається тому,
В кого на весіллі гучному
Дружка гуляє і старший боярин,
Що потім навічно сходяться в парі.
То хай же ці сім’ї назавжди щасливі
Будуть веселі, завзяті, вродливі.
* * *
Прощаю всі твої гріхи,
Твої образи і моє страждання.
Благаю, ще раз ти візьми
Зі мною гріх назавжди і востаннє.
* * *
Як просто: підійти і подзвонить,
Всього сім цифр — і чуєш рідну мову,
Та ні, можливо, мій коханий спить
І бачить уві сні зорю казкову.
* * *
А на Вернадськім мила осінь
І що судилось, те збулося:
Впав лист печалі на волосся,
Чи, може, так мені здалося.
* * *
Моя душа у нетрях неспокою
І серце перетліло вже давно.
Якщо ти поруч, я вже не з тобою,
Для мене ти — отруєне вино.
* * *
На день народження мені
Подарував ти квіти чарівні,
Подарував весну кохання
І всі найкращі сподівання.
* * *
По морозу до тебе іду,
На душі маю ніжну надію,
Що повернеш жадану весну,
Про котру іще з осені мрію.
* * *
Мені сказали: «Ти щаслива,
Смієшся, завжди гомінка.
З тобою, мабуть, спека, злива
І навіть буря не страшна».
І я подумала: «Як добре,
Що в нас прихована душа.
Інакше б кожен мій зустрічний
Побачив, як рида вона».
* * *
Люблю тебе я ніжно так,
Як люблять сонце квіти,
Снагу цілющу на вустах
Я до світанку хочу пити…
Вже більш нічого не пишу,
А тільки надихаю,
В думках щомиті я грішу
І з тим, кого кохаю.
* * *
На чужині звучать сумні пісні,
На чужині нема спокою.
Нащо мені ці радості земні,
Коли тужу, Вкраїно, за тобою.
* * *
Ой! Яка печаль і яке страждання:
Обірвалася струна нашого кохання
Обірвалася струна вперше і востаннє.
Тож для чого тиха ніч й голубе світання?
* * *
І знову я на висоті
Над океаном, в самотині.
За обрієм лишилась Україна,
Уся моя свята родина.
