В батьківськім саду
Тільки що з тобою ми розстались
На пероні Київськім дзвінкім,
Ти лишивсь, де гуркотять трамваї,
В місті, що не бачить дивних снів.
А мене під монотонний стукіт
Поїзд понесе у далечінь,
Скоро й Ковель вже простягне руки
І почую голос Мавки я при тім.
Потім знову опинюсь в вагоні
І зійду вже в рідному селі,
І зрадіє тато, та не встане мати —
Защебечуть тужно солов’ї.
Увесь день світити буде сонце в хаті,
Майже, як в дитинстві, як колись було,
Скоро тихий вечір всім спаде на плечі,
Задріма оселя чарівничим сном.
І тоді ввійду я в сад свій яблуневий,
Закосичусь любо в зоряний вінок,
Поблагаю вітрів з рідного роздолля
Запросити тебе в батьківський садок.
