Сонет
До кінця підходив день робочий,
Можна вже й додому поспішать,
Відкриваю двері, а напроти
Він: «Я так тебе чекав».
Про театр, про весну говорили,
До трамваю мене проводжав,
Увійшла в салон, а він за мною
Тихо на підніжжі став.
Ввічливо подав назустріч руку
На зупинці нашій — Польовій,
Піднімалася по вулиці угору,
Він услід спішив мерщій…
Вдвох із ним до вечора блукали,
Між дерев, так хороше було,
Вдалині берізоньки біліли,
Він співав про сонце і любов.
Я в його безмірно закохалась,
Дивовижний має він секрет,
І хіба устоїш проти нього, —
Він же всевладика, він — сонет.
